Як зараз працюють українські ембріологи?

Як зараз працюють українські ембріологи?
Автор:
HUBZ Редакція
02.05.2022

Під час війни українські науковці змушені покидати свої дослідження, втрачають роботу і не знають, коли зможуть до неї повернутися. «Куншт» поговорив з ембріологинею Ольгою Малютою про те, як вона пережила перші дні повномасштабного вторгнення та як зараз працюють українські ембріологи. Публікуємо цю історію без змін.

Як відбувалася евакуація

Це все дуже дивно. Беруться великі дьюари, вантажаться всі в машини – або в легкові, або в мікроавтобуси, як у нас. Спочатку їх перевезли у Львів. А потім все-таки вирішили, що краще за кордон: там безпечніше і буде більше доступу до рідкого азоту (у якому зберігаються матеріали – прим. ред.).

У перший день війни ми аврально заморозили все, що культувувалося в інкубаторах. Бо клініка розташована не в дуже безпечному, я би сказала, місці, поруч є деякі військові об’єкти. Тому все заморозили, помістили в дьюари (йдеться про посудини Дьюара, які призначені для зберігання речовин за високих або низьких температур – прим. ред.).

Дьюари – це великі цистерни різного об’єму. Ми використовуємо такі, в які приблизно поміщається 50 літрів рідкого азоту. За структурою вони схожі на термоси, зроблені у формі термосу. Там є вакуумний шар. Дьюари краще зберігають рідкий азот. Тому весь матеріал заморожений в рідкому азоті й зберігається в дьюарах.

У перший день забрали вісім дьюарів на кількох легкових автомобілях. Решту теж встигли забрати і вивезти в два етапи. Бо в нас є 25 дьюарів тільки з ембріонами й ооцитами. Ще є зі спермою, наприклад. Вивозили спочатку найцінніше. Це ембріони, ооцити, тому що є такий момент сексизму. По-перше, ооцити важче добуваються. І ембріони ще цінніші, тому що вже пройшло зачаття.

Ооцити – це яйцеклітини. Банк ооцитів – це банк яйцеклітин. Про банк сперми всі більш-менш знають: можна собі вибрати донора, підібрати за фенотипом, якимись його ознаками. Але у світі теж зараз дуже важливим є попит на донорські яйцеклітини. Бо коли жінка стає старшого віку, в неї свої вичерпуються, зі своїми важко завагітніти. Наприклад, виносити дитину можна хоч в 50, а от з власними яйцеклітинами вже після 40 важко завагітніти. Тому є попит на донацію яйцеклітин. Вони теж зберігаються в дьюарах. Їх заморожують майже так само як ембріони.

Спочатку місцем дислокації була клініка у Львові. Ми співпрацюємо з однією клінікою, в мирний час співпрацювали з ними. У них просто було достатньо місця. Вони погодилися прийняти їх.

У Києві ж не одна клініка. Їх близько тридцяти. Є ще, наприклад, Харків. Ембріологи з Харкова теж вивозили свої дюари. Зазвичай домовляються з якимись клініками на Заході. Або Львовом, Ужгородом, іншими містами. Бо легше, коли за ними будуть доглядати ембріологи. Доливати туди азот. Відповідно, повинні бути налагоджені зв’язки, де цей рідкий азот брати.

Бо, наприклад, у перший місяць [повномасштабного вторгнення] у Києві були залишки азоту, але багато фабрик зупинили його виробництво. З часом він вичерпався, і зараз його в Києві ніде взяти. Звідкись везуть, можливо, з Рівненської області. Потім ми домовилися з партнерами зі Словаччини.

Це була ніби естафета: перевозиш [матеріал] по частинах до Львова, а потім – по частинах зі Львова в Словаччину через кордон. Ми паралельно це робили.

Проблеми під час евакуації

У нас була проблема транспорту і водіїв, які погодяться вивезти дьюари з Києва. Потім була проблема у Львові, коли не можна було дістати азот, бо він став дуже популярним, подорожчав. Найбільші ризики – це, напевно, везти ці баняки, ці дьюари. Раптом з ними щось станеться? Вони ковзають по машині, може вихлюпнутися цей азот. Думаєш взагалі, чи буде все добре з цими ембріонами.

Першу партію вивіз зі Львова за кордон мій керівник лабораторії. Тоді були найбільші черги на кордоні. Спершу вони стояли на польському кордоні майже 30 годин в заторі, а потім змогли проїхати на словацькому. Напевно, такі самі труднощі, були в будь кого, хто виїжджав з Києва. З останніми партіями було моторошно, чи будуть обстріли, бо бої почалися і на Житомирській трасі.

Транспортування – це завжди ризики. Навіть Європейська асоціація репродукції людини та ембріології – ESHRE – від мого шефа почала вимагати пояснення, як відбувалося транспортування, як вимірювали рівень рідкого азоту, як ми можемо гарантувати, що з ембріонами нічого не сталося. Найгірший варіант – коли вичерпується азот або, наприклад, дьюар перевертається чи з нього все виливається. Ембріони в цих дьюарах більш-менш у безпеці, бо вони заморожені. Поки підтримується температура –196 градусів, то з ними нічого не може статися, але всяке може бути в дорозі.

Є клініки, які з Києва не змогли вивезти свої кріосховища. У нас дьюари по 50 літрів, і це вважається, мабуть, маленьким дюаром, тому що він у висоту, можливо, 80 сантиметрів, діаметром [теж] 80 сантиметрів. А в деяких клініках стоять величезні дюари, якi вважать декілька тонн. Їх ти просто не можеш перевезти. І основна проблема була в тому що, якби наступ на Київ тривав ще довше, то не факт, що можна було би вберегти ці ембріони, вчасно підвозити азот і таке інше. Це величезна проблема.

Як працюють клініки зараз

Деякі клініки вивезли ембріони й частину обладнання у Львів чи в Ужгород і налагодили там роботу. Ми, наприклад, обладнання своє не могли вивезти. У нас є близько п’яти інкубаторів – ламінарних шаф, де можна працювати з ембріонами. Це досить складно вивозити. Декому вдалося вивезти частину лабораторії, тому вони запустилися і працюють. Лише деякі змогли перезапуститися у Львові на базі інших, партнерських клінік.

Ми все ж таки, наприклад, у Європі не можемо працювати, бо трошки відрізняються легальні моменти. Треба отримувати ліцензію, дозвіл на роботу. Це все складно організувати. Тому за кордоном ми працювали лише на підтримку дьюарів. Ми працювали як медичні кур’єри, тому що деякі іноземні пацієнти захотіли перевезти свої ембріони в інші клініки в Європі або у світі, щоб продовжити лікування і не чекати. Бо в репродуктології важливий час.

З кожним роком шанси жінки завагітніти зменшуються в будь-якому випадку: чи ці ембріони заморожені, чи ні. Якщо жінка проходить лікування, краще все робити дуже швидко і розуміти, як змінювати його, коли є невдачі. Тобто тут не можна просто почекати рік, наприклад, для продовження лікування. Зараз дьюари більш-менш в безпеці, і ти не знаєш, коли повернешся до роботи і чи клініка взагалі повернеться до роботи в такому обсязі, який був.

Наприклад, я зараз взагалі перебуваю в іншій країні – в Греції, де намагаюся влаштуватися простим ембріологом на роботу. Щоб виконувати те, що я вмію, заробляти гроші, підтримувати ЗСУ і людей в Україні. Частина ембріологів підтримує дьюари. Двоє колег з нашої лабораторії сьогодні були в клініці в Києві. Поки що в основну клініку не пускають, тому що вона розташована біля якогось військового об’єкта. Вони будуть дивитися, чи можна запуститися й частину ембріонів повернути назад, якщо пацієнти бажають продовжити й у Києві все буде спокійно.

Як почуваються клієнти

Мені інколи складно думати, що з нашими пацієнтами. Тому що в небезпечні моменти, коли були бої в Макарові, на Житомирській трасі, на шляху в Ірпінь мені пацієнтки писали: «У нас через два дні пологи, і ми в Києві». І з одного боку, мені страшно. З іншого боку, вони ніби радісні, очікують на народження дитини. І ти переживаєш, у яких умовах вони будуть народжувати, бо одна пацієнтка мала кесарів розтин. І це ж теж треба робити в операційній, а не просто в бомбосховищі.

Багато пацієнтів тримали контакт зі своїми лікарями. Ніхто в такій ситуації не вимагає зберігати ембріони, але люди з тонкою надією питають: «А ви не скажете, що сталося взагалі з нашими ембріонами, що з ними буде?» І ми вже постфактум відповідаємо: «Вибачте, ми не повідомили, ми все заморозили». Звісно, зараз з деякими на зв’язку, бо вони теж питають, коли клініка повернеться, чи можна щось далі робити в Києві чи в західніших містах. Тому так, навіть зараз підтримуємо зв’язок.

Комунікація між колегами

У нас було два великих чати для ембріологів з усього світу, які вели російською мовою. Часто модератори були росіяни. І був чат суто професійний, де взагалі ніякого срачу не дозволялося, тільки статті і якісь наукові штуки. А був чат, де дозволявся якийсь срач. За день до війни українська ембріологиня написала про складну ситуацію, невизначеність.

І один російський ембріолог запропонував: «Приїжджай, будь ласка, з сім’єю до нас, бо ви ж розумієте, якщо ЗСУ не відійде від Донецька й Луганська, то наші всіх розітруть в порошок і нікого не пожаліють». Я читаю це повідомлення і на нього відповідаю: «Ідіть нах***». Мені здається, це єдине, що можна на такі заклики сказати. Потім я видалилася з того чату.

І буквально через пів години ми сидимо в лабораторії думаємо: «Треба ж мати якусь комунікацію між своїми». І ми зробили нову групу буквально за п’ять хвилин, я написала про неї у фейсбуці. Ми розіслали запрошення всім своїм знайомим, ті розіслали своїм. Адміністраторами стали троє: я і ще двоє моїх колег. Там є ембріологи, є генетики, що нам потрібні для консультації. Зараз нас там 130 людей.

Учора, наприклад, був срач уже в нас. Бо є оця Європейська асоціація ESHRE. І ми багато писали, що треба виключати росіян з цієї асоціації. Ця асоціація хоча і вважається європейською, але там є весь світ. І деякі знайомі іноземці кажуть, що вони не виключать росіян, бо тоді треба виключати ембріологів з Іраку чи ще якихось країн, що воюють. Багато українців покинув цю асоціацію в знак протесту. У нас є Валерій Зукін, голова спілки ембріологів і репродуктологів. Він теж писав лист і вийшов з цієї асоціації.

Розвиток репродуктивної медицини під час війни

Репродуктивна медицина України майже знищена, а вона була на дуже крутих позиціях. Ти приїжджаєш в Європу, дивишся на їхні лабораторії й думаєш, що у нас таке було років десять тому. Невідомо, скільки часу буде потрібно на відновлення насамперед потоку пацієнтів. До того ж усе треба буде перевезти назад, запустити.

Зрозуміло, що це загалом удар по Україні, але дуже шкода, що настільки розвинена галузь зупинена. Велика частина ринку України – це іноземні пацієнти. Я думаю, це 40% українського ринку, якщо брати загалом. Це великий потік. Наскільки вони швидко захочуть приїхати в країну, яка в стані війни? Хоча у нас навіть в робочому чаті писали, що одні пацієнти вже хочуть почати лікування. У перший день повномасштабної війни була історія, наша клієнтка-француженка [яка була в Україні] запитала, коли можна ще раз приїхати. І ми відповіли: «У нас війна. Ви не чули?» Я сподіваюся, що вона безпечно виїхала через Львів, бо евакуація пацієнтів теж була проблемою.

Можливо, я песимістично ставлюся, але велика проблема ще й у тому, як зараз будуть доставляти розхідні матеріали, бо їх зазвичай літаками надсилали. Тепер треба налагоджувати нові канали. Можливо, Львів, Ужгород будуть у кращій ситуації. До Києва теж будуть довозити. Але це все одно зовсім інша логістика. Це будуть зовсім інші потоки пацієнтів. Я не знаю, яка частка українських пацієнтів зможе собі дозволити це лікування, бо, відверто кажучи, економіка просяде, на жаль. Тому, думаю, цій галузі доведеться мінімум років п’ять відновлюватися до того рівня, де ми були.

Текст  Дар’я Кузява

Ілюстрації  Каталіна Маєвська

Ми любимо тексти без помилок. Але часом вони трапляються. Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: